Тиха-тиха на дворі погода 
Нема мого милого з походу. 
Як приїхав мій милий з походу 
Зустрів милу в сінях на порозі. 
Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива, 
Чия в тебе на руках дитина?

Довго-довго тебе чекала, 
Плакала ночами, але сліз не вистачало. 
Не вистачало, щоб наповнити море, 
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе. 
Довго-довго тебе чекала, 
Час минав, але вірила, знала, 
Що повернешся живим і здоровим, 
Її до себе пригортатимеш знову. 
Сама у хаті, сама у полі, 
І вся робота – на ній, та не жалілась долі. 
Але від тебе нема жодної звісточки, 
А може просто обірвалася ниточка? 
А може вже десь там наклав головою, 
Уже згорів у вогні стрімкого бою? 
Уже накрився чужою землею, 
І більш ніколи не топтамимеш своєї?… 
Минали дні, минали довгі ночі, 
І засихало марно серце дівоче. 
Думки сушили мозок – хто витримає все це? 
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце…

Була ж в мене циганочка Дуня, 
Вона в мене дитину забула. 
Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, 
Не такая циганська дитина. 
А циганське чорне та патлате, 
А це біле, біле гарнувате. 
Давай, мила, коника сідлати, 
Та й поїдем, циганку шукати.

Ходім, милий, із сіней у хату, 
Буду тобі правдоньку казати. 
Був у мене козак аж три ночі, 
Він покинув оці карі очі.