Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє! 
Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе, 
Будеш ти моя, зарученая!

Ой у батька в саду троянда зацвіла, 
Єдиною донькою у батька була. 
Але кожна троянда колючками колеться – 
Вона була першою красунею в околиці. 
Я міг би до неї і носа не пхати, 
Але жив недалеко – через три хати. 
Мене знали всі – і великі, і малі, 
Бо я був перший хлопець на селі.

Я з тобою сядать не стала, я ще й батькові не дякувала! 
Ой дякую я вам, тату, підмітала я вам хату, 
Більше не буду, бо я уже йду!

Від дівки до дівки набридло тинятися, 
Я вирішив до цієї позалицятися. 
Підступний Амур пустив у серце кулю, 
Я готував їй кохання, а вона мені – дулю. 
Коли я казав “так”, вона казала “ні”, 
Я любив “Тартак”, вона – “Фактично Самі”! 
Вона цитувала пісню “Між нами ніж”, 
А я пропонував: “Виходь за мене заміж!”…

Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє! 
Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе, 
Будеш ти моя, зарученая!

Та хіба ж винен я, що на нашій околиці 
Нашому ж богу ніхто вже не молиться. 
Але як не попросиш: “Помагай боже!” – 
Бог не допоможе, бог не допоможе! 
Цього я не знав і не помолився, 
Гарний, та дурний, до неї завалився. 
Обіцяв золоті гори, але їй цього мало! 
Коротше кажучи, вона мене обламала…

Я з тобою сядать не стала, я ще й неньці не дякувала! 
Ой дякую я вам, ненько, що ходила чепурненько, 
Більше не буду, бо я уже йду!

Я з тобою сядать не стала, я ще й сестрам не дякувала! 
Ой дякую вам, сестриці, що плела я вам косиці, 
Більше не буду, бо я уже йду!