Була в мене кума – а тепер нема. 
Забрала куму в’язниця-тюрма. 
Не знаю, що там та кума наробила, 
Але добре, що тюрма, а не могила. 
Я сиджу-тужу, слізоньки рахую, 
Проклинаю долю-доленьку лихую. 
Без куми сумую, плачу та ридаю, 
Час від часу, як жили-були пригадаю…

Ой учора – в куми, і сьогодні – в куми, 
Ой коли ж я куму та й до себе зазву?

Повернулась кума, як прийшла зима. 
Постукала в двері – мене вдома нема. 
Чого взимку буду вдома байдики бити? 
У горах Карпатах маю що робити. 
З гори до підніжжя мене дошка катає, 
Я собі вожуся, кума вдома чекає. 
За кумою тою припинив сумувати – 
Давно іншу куму запросив до хати…

Ой коли ж я куму та й до себе зазву, 
Чим я свою куму та й приймати буду?

Дві куми зійшлися якось носом до носа. 
Одна мала мішок гречки, інша – мішок проса. 
Одна каже – а бодай, тебе копне качка! 
Інша каже – а нехай тебе вхопить срачка! 
Одна одну почали щедро пригощати, 
Від ударів мішковиння почало тріщати. 
Попсували собі твар, розсипали збіжжя. 
Одна кума – вдова, інша – незаміжня…

А найму я стрільця, та й уб’ю горобця, 
А з того горобця натоплю я сальця. 
Натоплю я сальця, ще й ковбас нароблю, 
А із тих реберець я зроблю холодець. 
А продам я крильця, та й куплю ще й винця, 
Так я свою куму та й приймати буду. 
Ой їж, кума, пий, не засалюйся, 
То в карман, то в рукав не захватюйся.

І наїлася я, і напилася я, 
Насилу додому докотилася я.