Бачу траву, що померла
І не стала по смерти птицею.
Бачу тюрьму і криницю,
Що мають однакові, однакові наймення.
Минулі голоси в магнітофоні,
Як руді білиці в колесі,
Корабель снігів,
Що в глибоке поле відпливає,
Давні сліди білиць, давні сліди білиць
Відносить на собі, на собі.
Бачу пам’ять її безпритульну,
Що іде корелі навпростець,
Що затьмила собою міста
І снігів кораблі затонулі.
Діви блакитних дощів на забутому цвинтарі,
Покинуту нею світлицю вибивають у черепі.
Шлюбний спів цвіркунів ввечері
І волання сови опівночі,
Зазивають її повернуть додому. (3)
|