Перший поверх – володіння цапа,
Це напів корчма, напів тюрьма,
Де жага двоспальна мов канапа,
Яма, ярмарка і юрма.
Побутове сонне солодійство,
Де Охрім, Одарка і окрім них
Повсюди дійство, це подійство
В храмі, де найвищий символ хрін.
Тут ми бенкетуєм, бешкетуєм,
Випиваєм чаші і моря,
І супроти смерті мушкетуєм
Бо все дуєм, хрипко колядуєм
Про якогось Бога і царя.
Але єдно тим і другий поверх –
Цвинтар для поетів та музик.
Царство дерев’яне і лялькове
Звалений, зужитий реквізит.
В’януть канти і мовчать лиш канти,
І лежить пустеля нічия.
Мов навік пішли комедіанти
В рай, де не женуть утришия.
Птах небіє, навіщо книга тліє
Крізь безносих масок та гримас.
Нас ніхто не любить, не жаліє,
Нас ніхто не любить, не жаліє,
Нас ніхто не любить, не жаліє –
Подивись Маріє, все маліє,
Тільки бозярю все єдно нас.
Але є нарешті поверх третій,
Це поля, що світяться здаля.
Кожен з нас там їздить у кареті
І співає легко гоц-ля-ля.
Гоц-ля-ля, Гоц-ля-ля (10)
Там Петро баламкає ключами,
Сторож Марко вертоградний зух.
І летять архангели з мечами
Чисто мов комети, так що, ух!
Там почвари кемони кивали
Геть запали в гербу і гаплик.
Тільки мучить видимо зухвале
Панночок, яких ми цілували
І землі, що втнула з нас музик,
Землі, що втнула з нас музик,
І землі, що втнула з нас музик.