Я іду на розслабоні, попиваючи сік, 
Сонце світить мені в скроню, зігріває лівий бік. 
Пахне літо липоцвітом і бентежить мою кров, 
Змусить збуджено тремтіти, потім розслабляє знов. 
Продаються полуниці за ціною ковбаси, 
Коротесенькі спідниці, як магнітні полюси. 
Мої погляди блукають знизу-вгору, згори-вниз – 
Ні на що не натякаю, просто мрію про сюрприз. 
Проїжджає вантажівка, натискає на клаксон, 
Дуже нетвереза жінка демонструє лексикон. 
Кожен має свої справи, кожен має власний біль, 
То розбіглись вліво-вправо, то злетілись звідусіль. 
Переповнені вокзали, на квитки росте ціна. 
Десь по радіо сказали – чи то криза, чи війна. 
Емігранти, окупанти – вибирати нам не час! 
Ми – чорнобильські мутанти, в серці кожного із нас…

Атомна помп! Атомна па! 
Атомна помп! Помп! Атомна па! Па!

Знову тиснуть звідусюди і дорослі, і малі. 
Десь поділись добрі люди, залишились тільки злі. 
Що чекати? Треба брати це життя під свій контроль, 
Розривати пута-ґрати, жити, а не грати роль! 
Я до сонця посміхаюсь – що там, сонце, як живеш? 
Груди розпирає радість і вона не має меж! 
Вірю я – з гидкої браги вийде дивовижний квас! 
І додає мені наснаги те, що в кожному і з нас…

Атомна помп! Атомна па! 
Атомна помп! Помп! Атомна па! Па!