Ой тихо верба гнешся...
Тобі небо зірками плаче,
Ховаючись у воді,
Сумом ворон кряче...
Він бачить світанок,
Дарує тобі ранок!
Як же мені прилетіти у твої долоні,
Як же торкнутися ніжно твоїх локонів?!..
Я теплим вітром обійму твій стан,
І нас сховає навіки туман,
Навіки туман, вечірній туман,
Коли торкнуся твоїх долоней...
Ой тихо верба гнешся...
Твоя душа молода,
Але старіє кора
Ворон плаче:
Він не бачить світанок...
Хай горить той ранок!
Як же в останнє торкнутись твоїх локонів,
Як хоч на мить опинитись у їх полоні?!.
Я теплим вітром обійму твій стан
Нас сховає навіки туман,
Навіки туман, вечірній туман,
Коли торкнуся твоїх долоней,
Коли в останнє торкнуся твоїх долоней...
|
|