Хтось завісив усі вікна,
Не пустив у хату Світла,
Він переконував,
Що Світло більше не потрібне.
І ніхто не вийшов в поле,
Щоб орати свою долю,
Щоб співати свою пісню,
Щоб казати своє Слово!
Ті, що мріяли, поснули,
В мареві пройшли дороги, –
Їм не сказали,
Що треба лиш відкрити очі.
Знов ніхто не вийшов в поле,
Щоб плекати свою долю,
Щоби виростити сина,
Щоби виростити доню...
Раптом щось крайнебо хилить,
Час би прокидатись Сонцю,
Підіймалася заграва,
Відступала Нава.
Час рани заживив,
Це Мертвая Вода,
За тим Жива Вода
– Тепер ти знов живий.
Егей, вставай, вставай, Сонцечоловік!
Весь світ між твоїх вік,
А в серці Рідний Край.
Час рани заживив,
Це Мертвая Вода,
За тим Жива Вода
– Тепер ти знов живий.
Егей, вставай, вставай, Сонцечоловік!
Весь світ між твоїх вік,
Нас словом зігрівай!
Весь світ між твоїх вік,
А в серці Рідний Край.
|
|