Коли на серці сумно
І жити вже не в кайф є,
Виходжу подивитись,
Як вітер з морем грає,
Немов зійшлось козацтво
У смертельному бою
За волю побратимів, за святу
Страждену матінку свою.

Коли душа заплаче,
Виходжу у поля я,
Почути, як співає
І промовляє земля,
Розорані степи
І все вже продано давно,
Та я є вільний і тому відчую
Прадідівськеє тепло.

Коли зітхнеш у люті,
І вже не слід терпіти,
Зга

Роз’ятрений степ,
Окроплений сніг
Юнацькою кров’ю тих,
Хто спати не міг.
Завмерли слова, урвались шляхи.
В застиглих очах залишилась ти.
...Ніколи не плач... (2)

По наше ідуть скаженії пси,
Гвалтують, не шкода їм
Твоєї краси.
Прокльони і мат лунали тоді.
Ніколи не плач на радість орді.
...Ніколи не плач... (2)

В веснянім саду бринять солов’ї,
Тут вперше пізнав колись
Обійми твої.
Мені усміхнись і спробуй забуть.
Погасли вогні. Мене не вернуть.
...Тільки не плач...

Пекельну журбу навік поховай,
Рости козаків
І знов у бій проводжай.
Убий лютий щем! Чуєш чи ні?
Ще стане на всіх цієї борні!
...Ніколи не плач...

дай, що шлях тернистий
Пройти ще мусиш і ти!
Виходь у своє місто,
Виходь у рідний ліс,
Здійсни свій чин пред тими,
Чий подвиг дорогий тобі до сліз!

Коли на серці сумно
І жити вже не в кайф є
Коли на серці сумно
І жити вже не в кайф є...