Дощі шепітливими вустами
Цілують зелену землю,
Так я цілував твої зелені очі,
Коли ти поверталася з лісів
Зарошена м’яким галасом
І голос твій плив по мені,
Як вітер по травах...
Тоді зі сторінок зеленого Євангелія
Виходив Зелений Лис.
І розповідав ще одну давню таїну існування,
Просту мов життя.
На паркеті виростала папороть,
Стіну оплітав бородатий мох.
Баговиння встеляло ложе
І Зелений Місяць, молодим фавном
Зазирав до недопитої шклянки вина...