Моя країна – це мала дитина, в руках калина,

По стежині між руїни до згину йде до істини,

З думками чистими, простими,

Серед диму підіймається з колін,

Єдиний стимул – дзвін, що лунає через роки.

Прадідів кроки вели у світ широкий в різні боки,

Так було доки не наклали темні вроки в рядки,

Історії сторінки стоптали темні вершники, все ж таки,

Ми одної крові і готові до бою,

Якщо лише війною відстоїмо долю свою,

Чистою росою у полі поляжемо за волю тих, хто

Серед темряви проносить світло,

Залишим світу слід, що протягом всіх літ буде помітним,

Завжди буде серцю рідним,

Бідним і багатим, мов дорога до хати,

Бо в нас країна єдина і нам її берегти.

 

Приспів:

Бережи Україну, надію нашу єдину,

Серед людей мільйонів залишись вірним сином.

Бережи Україну, надію нашу єдину,

Серед людей мільйонів залишись вірним сином.

 

І залишаючись там, де бродить вітер над степами,

Я все ж вірю у мир, що запанує поміж нами,

Те, що єдністю зветься, моє серце б’ється,

Рветься на волю в небо, де зорі нас за собою вели.

І розігнали темні хмари над рідними краями,

І пронеслись містами слова не сказані устами.

Тільки разом збережемо все, для чого на Землі живемо.

 

Приспів

 

Сльози лили, перелили келих – мову потопили,

Засуха вбила душу, що давно жадала зливи.

Наша свідомість в глибокому кратері,

Куди не потрапляють сльози України-матері.

Зламалася гілка калини убогої

І затихла мелодія пісні колискової.

Вандалізм досягнув Чорногірський герб,

А тризуб не намірений підійнятися уверх,

Заливають кольорами: чорними й червоними,

Повстанська кров і тінь крила лютого ворога.

Я вірю у те, що все не втрачене зовсім,

Коли закінчиться дощ, – обов’язково вийде сонце!

Блакитні небеса над жовтими полями:

Це моя Україна, українська держава.

 

Приспів