Чого ж мені сумно,
Чого ж мені дивно,
Чом же третій вечір
Милого не видно?

Не видно, не видно,
Та ще й не видати,
Повів до Дунаю
Коня напувати.

Повів до Дунаю
Коня напувати –
На жовтім пісочку
Два слідочки взнати.

Що перший слідочок
Коня вороного,
А другий слідочок –
То мого милого.

Піду я в садочок,
Нарву я квіточок
Та й поприкриваю
Милого слідочок.

Щоб роса не пала,
Пташки не бродили,
Щоб мого милого
Другі не любили.

Чого ж мені сумно,
Чого ж мені дивно...