Ще не сталося – я вже ненавиджу
Неможливі секунди розлучення.
Проводжаючим, як завжди, байдуже
Їхні розклади, їхні сполучення.
У цю мить не хвилюють обмеження,
Ні кар'єра, ні ціни на нафту.
Є останні секунди розлучення,
В неможливості в серці втримати правду.
Не питай мене ніколи, хто я.
Коли мене не стане, відповідь прийде сама.
Язик, повір мені, шалена зброя –
Вбиває все, лишає лиш слова.
Бувай, малий, тримай фасон,
Не плач – заллєш перон.
Бувай, малий, назавжди мій,
Доросла справжність мокрих вій.
Бувай, малий, молю, пусти!
Не плач, бо важко йти.
Бувай, малий, назавжди мій,
І я назавжди твій.
А тепер помнож цю історію,
Прості цифри – урок математики,
На купе, на вагони, на колії,
На вокзали, авто, човни, літаки.
І плюс ті, що колись повірили
Свому серцю і алим парусам.
Знаєш, заздрить кому сама любов? –
З позначкою "діти Ікаруса".
Вже не тішу я себе, ще молодий,
Вже мною можна забивати цвяхи.
Я не помітив навіть сам, як став черствий,
Невдовзі рознесуть у небо птахи.
Я іноді так хочу справжню зиму хоч на день,
Хочу бути снігом – день і я розтану...
На жаль, ніколи не дізнатися хто я,
Бо відповідь прийде, коли мене не стане.