Хто бачив Майданек, той бачив ті стіни,
Що слухали пісню одного хлопчини.
Він склав її просто, як серце складало,
Співав її просто, як серце співало:

Мамо, чи чуєш мене ти, Мамо,
Мамо, я хочу до тебе прийти,
Мамо, я рвуся до тебе, Мамо,
Але не пускають колючі дроти!

Бараки, бараки, живі домовини.
Націлілись дула у пісню хлопчини.
А сонце, як рана, вставало за гаєм…
Ще крок – і могила… А хлопець співає:

Мамо, чи чуєш мене ти, Мамо,
Мамо, я хочу до тебе прийти,
Мамо, я рвуся до тебе, Мамо,
Але не пускають колючі дроти!

Хто був той хлопчина – Іванко чи Янек,
Хай скаже, як попіл, той сивий Майданек.
Ти чуєш, ти чуєш, двадцятий мій віче,
Неспалена пісня щовечора кличе:

Люди, ви чуєте пісню, люди?
Люди, цю пісню спалили кати.
Люди, беріться за руки, люди,
Щоб світ не скували колючі дроти!