Навряд чи всі слова цього світу
Здатні передати почуття,
Що в мені ховаються.
Часом мені здається,
Що ми з тобою – маленькі діти,
А хтось дорослий і сильний
З нами, маленькими, грається.
Я так боюся лишатися
З самим собою на одинці,
Коли стогне серце
І душа рветься назовні.
Вже кілька місяців
Мені зовсім не спиться,
Незалежно від того,
Місяць – молодик чи вповні...
Я ні з ким не ділюся
Тугою своєю глибокою...
І бажання ховаю за маскою спокою...

Просто ніжно так доторкнутись... (4)

Я живу за розкладом,
Який сам собі чітко встановлюю,
Зусиллями волі не даю собі
Впасти в депресію,
Бо вже жодних життєвих принад
Якось не вловлюю
І щось постійно роблю,
Щоб поменше думок в процесі...
Мій світ перевернутий,
Мої нерви напружені.
Хочу бачити сни – яскраві,
Тобою наповнені.
Натомість – сотий раз
Вислуховую судження,
Що життя є життя, а ми в ньому
Жалюгідні й втомлені.
Ледве тягнуться дні
Від дати до дати...
Я готовий все, що маю,
Віддати, щоб...

А якось випадково натраплю
На нашу з тобою мелодію,
І втрачаю контроль,
Одразу зриваюсь в істерику.
Я сам своє щастя віддав
Невідомому злодію –
Ніби нічого нового,
А наче відкрив Америку.
Я знаю, що вже не верну
І нічого не вдію,
І не маю можливості
Навіть мати надію...