Так прикро знати, що все закінчилось. 
Між нами стало непорозуміння. 
Я ляпнув дурницю, ти розлютилась – 
Твоє незнання, моє невміння… 
Не стану зразком смиренної святості – 
В голі стіни вбиваю руки. 
Я скаженію від твоєї затятості, 
Я божеволію від розлуки. 
Лягаю пізно, зриваюсь рано, 
Ходжу весь день хиткою ходою. 
Мені без тебе дуже погано, 
Я дуже хочу бути з тобою! 
Щодня латаю на серці рану, 
Щоночі б’юся в обіймах бою. 
Мені без тебе дійсно погано, 
Я дійсно хочу бути з тобою! 
Десятий раз набираю номер, 
Десятий раз відміняю виклик. 
Були ми разом, було нам добре, 
Та ми своє “добре” псувати звикли. 
Хоч нам із тобою вистачить мудрості 
Не увійти у проценти смертності, 
Та ми страждаємо від власної тупості, 
Та ми вмираємо від власної впертості. 
Лягаю пізно, зриваюсь рано, 
Ходжу весь день хиткою ходою. 
Мені без тебе дуже погано, 
Я дуже хочу бути з тобою! 
Щодня латаю на серці рану, 
Щоночі б’юся в обіймах бою. 
Мені без тебе дійсно погано, 
Я дійсно хочу бути з тобою! 
Не подзвоню. Не підійду. 
Стоятиму осторонь, дивитимусь на тебе – 
Собі на біль, собі на біду… 
А ти й не поглянеш… Ну й не треба! 
Лягаю пізно, зриваюсь рано, 
Ходжу весь день хиткою ходою. 
Мені без тебе дуже погано, 
Я дуже хочу бути з тобою! 
Щодня латаю на серці рану, 
Щоночі б’юся в обіймах бою. 
Мені без тебе дійсно погано, 
Я дійсно хочу бути з тобою!