Останній грім давно
Скотився з даху,
Стекло по ринві
Сонце і дощі.

І у саду дерева, вже без страху,
Вдягають позолочені плащі,
Без боязні вдягають, бо ніхто тут
За пишноту вже їх не осміє.

Займається на гіллі позолота
І сад багряним маревом стає,
І закипа гарячим водограєм,
І б'є крильми жаркими у вікно.

Врочисто гучно листя помирає,
А так вмирати вміє лиш воно,
Лиш воно...