Ми познайомились з тобою у вагоні метро,

Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.

Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,

І ми у позі еротичній були загнані в тупік.

Інтелігентний мужчина, український інженер,

Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.

Зашипіли двері, станція "Хрещатик" –

І народ почав з вагона, як картопля випадати.

Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі

І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.

І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,

Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.

 

Приспів:

Ми цілий день так сиділи, говорили і курили,

Пахли димом і любов’ю, говорили і курили.

Потім люди прийшли, і до нас підсіли,

Ми посунулися трохи, говорили і курили.

І їли ми пиріжки, томатним соком запили,

І з червоними вусами говорили і курили.

Потім трохи помовчали, трохи відпочили,

Взяли закурили і знов заговорили.

 

Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон,

Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон.

Кілька спальних районів, посередині Дніпро,

Київ – місто невелике, ми зустрінемось в метро.

І зранку знову ниряю у підземні тунелі,

І несе мене до тебе ця криклива канітєль,

І бачу ті самі джинси і той рюкзачок,

І від радості зжимаю у кишені кулачок.

Ще чоловік п’ятдесять у вагон забігає,

Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,

І я чекаю в душі на зупинку "Хрещатик",

Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.

 

Приспів (2)