На горі той зелен клен, зелен клен,
Немов чаклун, він мені
Дарує чари кожен день.

І бере той зелен клен у полон,
Немов чаклун, уночі
Дівочий сон.

Ворожило сонце у гаях,
І тепер тополя я твоя,
На горі трава зелена, я тополя біля клена,
Наречена зоряна його.

Батьку мій, даремно ти не гукай,
Така вже доля моя,
Забула я своє ім’я.

Йдуть дощі – то зелен-клена свати,
Я вірю – їх рушником
Зустрінеш ти.

Я дарую літу білий сніг,
Бо тепер тополя я повік.
Полонивши сни дівочі, нам любов чарує очі,
Та чомусь у серце попада.