Гой кувала зозулечка, кувати забула,
Через тоту панщиночку, на ката ж би була!
Бо була та панщиночка ще панського роду,
Хлептали пси нашу кровцю, та єк [в]літі воду.
Хлептали пси нашу кровцю панськими ланами,
Гой змилуйся, руський боже, ти над русинами!..
Ой господь би помилував, та му си не хоче,
Бо та ж єму панщиночка голов не клопоче.
Ой господь би помилував, та в небо не чути,
А оконом реве селом: «На панщину, люде!»
Ми би ж тобов, окономе, а відь не питали,
Коби ж не ті гарапники з плетеної сталі.
Але ж бо ті гарапнички в чотири аршини,
Покроїли ж біле тіло в ремені на мені.
Покроїли біле тіло, але вже не будуть,
Говорили в Німеччині німецькії люде.
Та не так то в Німеччині, та єк у тім Відні —
Купається Митернішок у злоті та сріблі.
А було то срібло-злото ще й лецкого пана,
Аби личи панщиночка та не дарувана!
Але ж бо ті віденчуки — та тим не питають,
Збирають си до цісаря та й раду тримають:
«А ти, каже, цісарику, сидиш на престолі
Та не знаєш, єк ті панки та Русь-край неволе!
Сидиш, каже, на престолі, міністри — краями,
Та не знаєш, що виводя панки з русинами.
А ти, каже, цісарику, сидиш у коруні,
А ті панки позшивали із людських шкір чуні.
А ти, каже, цісарику, сидиш межи вартов,
А ті панки та програють людські душі в карти».