Я в долонях світ тримала

Тих, хто поряд був зі мною, кликала, шукала

Серед днів минулих

Вірила та пробачала

Всю себе їм до останку віддавала

Але сталося як є

Жалі любі мої

Жалі, не повернути нічого

Жалі не тримаю у серці

Жалі, їм не бути в моєму житті

Відпускати було важко

Але нести на собі образи завжди важче

Набагато краще

Прислухатися до серця

Чи відкриті й досі людям тим у ньому дверці

Хто пішов, нехай іде

Жалі любі мої

Жалі, не повернути нічого

Жалі не тримаю у серці

Жалі, їм не бути в моєму житті

Сама з собою розмовляла тисячі разів

Питала Бога, як встояти на одній нозі

Чи то мій зір схибив, чи сум в мені осів

Я маю поле із жалів, в них навесні посів

Жнива, жнива. В жилах жива вода тече

А значить буду жити з цим іще

В плачах печаль, в думках печаль, печаль і жаль

Але в усьому є межа і я

Буду дивитись вперед, буду просити пробачення

Адже жалі не дають забувати, навпаки, придають значення

Різним подіям в житті, різним особам. Де моя совість?

Інколи маєш добро на меті, але в думках тільки жаль, тільки сором

І я вийматиму з себе цеглини, закладені кимось ще в ранніх літах

Кажуть, людину зліпили із глини, тож можна змінити все те, що не так

Варто поглянути у відображення – з душі йде потік із емоцій

Це кожного може спіткати на кожному кроці

Жалі любі мої

Жалі, не повернути нічого

Жалі не тримаю у серці

Жалі, їм не бути в моєму житті

Жалі, маю далі я йти

Жалі, не повернути нічого

Жалі не тримаю у серці

Жалі, вам не бути в моєму житті