Якби зустрілися ми знову 
(Т.Г. Шевченко, 1848)

Якби зустрілися ми знову, 
Чи ти злякалася б, чи ні? 
Якеє тихеє ти слово 
Тойді б промовила мені? 
Ніякого. І не пізнала б. 
А може б, потім нагадала, 
Сказавши: «Снилося дурній». 
А я зрадів би, моє диво! 
Моя ти доле чорнобрива! 
Якби побачив, нагадав 
Веселеє та молодеє 
Колишнє лишенько лихеє. 
Я заридав би, заридав! 
І помоливсь, що не правдивим, 
А сном лукавим розійшлось, 
Слізьми-водою розлилось 
Колишнєє святеє диво!