Днями ясними, ранками сiрими
Їхав козак із міста до вирію
Їхав полями, горами, селами
Бився зі злими, пив із веселими

Йому дівчата всміхалися сонячно
Небо зірками світилося поночі
Погляд його був чистим і грізним
Кінь його був міцним і залізним

Приспів:
Шабля – це зброя, шабля – це правда!
Шабля козацька – це сила і влада!
Серце – коханій, Богу – душа!
Та коли треба, скажемо "ша"!

Вилися степом хмари хвилясті
Воля і вітер – таке воно щастя
Він наближався – тремтіли корони
І розкривались серця як бутони

А коли бачив лихо він люте
І розумів – це остання вже крапка
Гірше не може, гірше не буде
В його руці з’являлася шабля

Приспів (3)

Та коли треба, скажемо "ша"!