Зустрілись на таборі, два юні пластуни, Приятелі сердечні, зробилися вони. На ватру, на забаву, на впоряд і на вправу, Усе разом ходили, два юні пластуни. Раз доля захотіла на горе, на біду; На ватру раз привели пластунку молоду. Така собі маленька, така собі гарненька, Голівка як маківка, пластунка молода. Богдан до Гриця каже: "Це справа добре є, Ще ватра не загасне, дівча буде моє." А Грицько каже: "Друже, не пхайся ти так дуже, Затям собі на віки, дівча буде моє." І так у слова в слово, аж далі рук діла, Один одного в носа, аж кровця потекла. А другого у ямку, що той спом'янув мамку, Той в ухо, той у зуби, чиє буде дівча. Аж раптом схаменулись, із дива обидва. Із третім проводжає пластунка молода. Невинно поглядає, і очка завертає, На третього фраєра, пластунка молода. А друзі помирились, почистились, помились, І рушили на ватру бо це була весна.