Я стискую руку білу Отак, як колись було... Це скільки вже літ пролетіло, Це скільки ж води утекло! Ми - іншими зовсім стали, Лиш небо таке ж голубе. А як я... любив тебе... А як я... тебе кохала... Кохала? Невже кохала?.. Любив? Та невже любив? Так чом же ти не сказала?!? Так чому ж ти не говорив?!? Ти м'яла у своїй жмені Краєчок густої коси. Чую: - Дочка у мене... Дочка? А у мене - син. - ...Буває усе на віку, Час недаремно лине. Може, твою дочку Син мій колись зустріне... Може, ітимуть діти Пліч-о-пліч в житті своїм... Та тільки - ніхто у світі, Ніхто не розкаже їм, Ні люди, ні клени опалі, Ні небо оце голубе, І як ти мене кохала, І як я любив тебе!..