Цієї ночі небеса такі прозорі – Господь їх звечора ще хмаркою протер, Щоб нам обом одні і ті ж світили зорі, | Іще вологі після дощику в четвер. | (2) Поволі гаснуть ліхтарі вечірніх вулиць; То вже наш час – чи відчуваєш ти, чи ні, Як наші погляди легенько доторкнулись | Один до одного у темній глибині?.. | (2) Такі натомлені шаленою добою, Такі туманності між зоряних прикрас, Вони напевне щось там шепчуть між собою, | Вже незалежні і від неба, і від нас. | (2) Прийдуть удосвіта навшпиньки, обережно, Щоби й не скрипнула найменша із дощок... – А нам присниться щось високе, щось безмежне – | І знов, прокинувшись, не знатимемо, що... | (2)