Я знаю, якого є кольору літо – я знаю серед зими. Тримаю тобою даровані квіти, не бачені ще людьми. Вони не зів'яли від морозів, їх вітер осінній не зламав. Це мрія спинилась на порозі... Невже ж її я мав? Напевно, що мав, бо чекання триває, і хата - немов тюрма. Тебе так як я більш ніхто не кохає, але за вікном зима, Була ця зима правдивим пеклом, і місця не мав би на землі, Та все ж не зів'яли, все ж не вмерли ці квіти на столі. Хіба ж так буває на білім світі Чи просто це вигадали ми, Що справжні квіти, справжні квіти У нас цвіли серед зими. Співали про квіти троянди червоні, про зиму і літо теж. Лишали троянди на тихім пероні... Я знаю про це - і все ж У кожного з нас свої проблеми, і кожен для себе сам мудрець. Вертаються часом вічні теми – це значить не кінець. Хіба ж так буває на білім світі Чи просто це вигадали ми, Що справжні квіти, справжні квіти У нас цвіли серед зими. Хіба ж так буває на білім світі Чи просто це вигадали ми, Що справжні квіти, справжні квіти У нас цвіли серед зими.