Догорає літо, жовтий лист, Завтра вже осінь - пізня пора. Грає старий скрипаль, як колись, Бринить струна і блистить сльоза... Клен берізці не сказав: "Прощай!"... Не долюбив, не докохав її. Ще вчора нахиляв небокрай, А нині - вже сонце в імлі... Впав падолистом до її ніг, У попіл згорів полум'ям вогню. Шквальний вітер зняв із віт, Залишив сліди у тихім раю... Приходить час, все втрачає смисл, Сонячний день стає сірим-сірим. У долонях літа опавший лист Змахнув удаль птахом сизокрилим... Життя пролетіло, як сон... Міраж... Зорю у дзеркало, як у воду. Почуттями граємо у кураж, Все чекаєм з моря погоду... Із спогадів відлунює літо, Де у житах маком цвіте весна, Співає пісню жайвір на вітті, Озовись, де ти є, доле моя?..