Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – пройдемо, як тіні, Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, Не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, Бо в цьому схибеш, то уже на віки.