Це я - своя серед пліток, І, як завжди відповідаю, Як відігнать нахабну зграю, Цей безлад поглядів й думок. Це я, я - зрада, я згубила ту мить, І сподати й думки, Я знов замкнула на замки всю правду, Щоб тебе не вбила. Приспів: Чи є війна без бою? Чи є сонце без неба? Я буду жити тобою, але жити без тебе. Чи є війна без бою? Чи є сонце без неба? Я буду жити тобою, але жити без тебе. Мовчи, не згадуй, не примушуй, І слова в голос не кажи, Інакше знову ностальгія Заполонить ранену душу. Я тут, я знову розберусь, В душі стоять залізні грати, Мовчати - я кажу - мовчати І ще не раз я озирнусь. Приспів. І знов захоплять у полон думки, Що так давно бентежать, Кому то все ж таки належить? Чому той самий сниться сон? І, може, варто навпаки Зірвати всі свої замки? - Питаю я через роки. Приспів.