Згадаймо нині всі тяжкії муки, Що завдали Вкраїні вороги, — Кому не стиснуться в пориві руки Від помсти справедливої жаги? Як жаль мені, що й цей порив погасне, Як гасне все в душі в невільній в нас. Чи було би життя таке нещасне, Якби вогонь ненависті не гас. Анеміки з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила маєм за плечима, Кайданами прикуті до землі. Народ наш, мов дитя сліпеє зроду, Ніколи світа-сонця не видав, За ворогів піде в вогонь і в воду, Катам своїх поводирів віддав. Одвага наша – меч, политий кров'ю, Висить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, натхненная любов'ю, Той меч із піхов видобуть здола? Нехай же ми раби, невільники продажні, Без сорому, без честі, – хай же й так! А хто ж були ті вояки одважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак? Згадаймо нині всі тяжкії муки, Що завдали Вкраїні вороги, — Кому не стиснуться в пориві руки Від помсти справедливої жаги?