Промені твого кохання, Мов сонця, того, що згоріло, Та душа була не помітна, Помічали, чомусь, тільки тіло... І мої слова були гострі, мов ікла, І рана глибока, і кров вже побігла. Ти була сліпа і я не присягався, Збагнув, що кохаєш - І цим скористався. Приспів: Бий мене! Не жалій! Не жалій сили! Не жалій болі, Бий мене! Не жалій! Хай зникнуть з долоні Лінії долі! Бий мене! Не жалій! Не жалій сльози, Не жалій душу! Бий мене, не жалій! Зупини мене - Я жити з цим мушу! Важкий тягар звичайних слів Зачинить двері на замок. Ні, то не сльози, То в очах годинника живий пісок. Ні двері, ні нове ім'я, Від правди не втікав ніхто... Я бачу в дзеркалі себе, Ти бачиш бите скло... Приспів. І він вже на відстані пострілу Біля твоїх вікон, І тільки-но ти зазирнеш йому в очі - Ти перетнеш рубікон. На швидкості погляду Влучить у серце його стріла, Та я вже не хочу, бо я вже не вірю, Не вірю в цього малюка!..