Прошу, кобзарю, мені на кобзі заграй І пісню, про гори Карпати, Україну! З серця прожени смуток, журбу і печаль, Хай сонце зійде високо на Верховину! Хай від солов'їної пісні тануть сніги, В росі розцвіте пролісок на долині, А чорні круки з саду проженуть вітри... Що ламали віти червоній калині... Ти заграй, кобзарю, пісню на струнах весни! Хай за Чорне море, летять хижі птиці. Нехай не клюють очі калині вороги, З її серця не ллється кров, як водиця... Співай, кобзарю, дзвінко пісню солов'їну! Нехай над берегами водограй дзвенить... А мати земля приголубить сиротину, Над калиною дуб листям зашелестить... Хай до ясеня повертаються лелеки! І запалюють свічу миру каштани. В надії зростає дуб, клени і смереки... Пахучий ладан загоює наші рани... Заграй, кобзарю, пісню - хай чує недруг брат, Що не вмерла Україна, її душа! І ніхто не може вбити вільний дух з гармат, Червона калина у пісні вічно жива!