Забудеш ти цілунків дощ, Що дарував вустам твоїм І ліхтарі стареньких площ, Що нам всміхались уночі. Забудеш ти свої слова, Що говорила, як вві сні, Навіщо фраз: "Навік твоя!"? | Коли вони, на жаль, брудні. | (2) Забудеш ти світанків мрій, Що не здолали примх твоїх. Розбите серце без надій Омиє повінь сліз моїх. Забудеш ти рядки мої, Які я щиро так писав. Тепер вони вже нічиї, | Ніхто їх, мабуть, й не читав. | (2) Забудеш ти веселий тан І свій такий безпечний сміх, Болючий слід безвиних ран В моїй душі, як сивий сніг. Забудеш ти минулі дні, Любові дим розвіє вітер, І не питай, чому сумні | В твоїх долонях будуть квіти... | (2)