Вже відгоріли айстри у саду, Кленове листя золотом облито. А я іду, по стежечці іду, Яку стоптало наше спільне літо. Я знаю, ти не вернешся уже, Бо наші долі ніби розкололись. Але для чого пам'ять береже Твоє тепло і твій привітний голос? Приспів: "Забудеш?" - запитують трави сумні. | "Забудеш?" - питає із вирію птах. | А серце не може сказати, що "Ні". | (2) А серце не сміє сказати, що "Так". | Я не шукаю, на чиїй вині, Те, що стежина не простлалась далі. Але здається вже тепер мені, Що ми зміняли радість на печалі. І загубили ніжність молоду В словах гарячих і несамовитих. Я знов іду, чого я знов іду, По стежці, де ходило наше літо? Приспів.