Золота оздоба у вигляді сльози Із зображенням дівочого обличчя Прикрашала чоло молодої дівчини, Котра пішла у вічність за своїм милим, Що загинув від ворожої стріли. Мій ти свавільцю коханий, Вже тебе сльоза тай не зганить Не моя то мука висока, | То ти сам зронив мене з ока. | (2) Чого ж ти мене не голубиш? Чи над мене смерть свою любиш? Нащо ж було милий по згину | Брати і мене в домовину? | (2) Я б за тебе бога молила, В сліди твої слізки лила, А тепер і плакать не можу, | Сама по сльозі твоїй сходжу. | (2)