Я в осінь летів, наче білий лелека, Ледь стримував смуток в очах. І дівчину звав, що сама недалеко, З окрайчиком літа в руках. Цей окрайчик тулив я до серця, І сміялося сонце мені восени, Я у весну вернувся як вперше, І здавалось не буде зими... Я в осені став самоцвітом, Та град з темно-бурої хмари приніс, І в красуні веселки, що з літом, Утворилося море зі сліз. Цей окрайчик тулив би до серця, Але літнього сонця нема, У весну не вернуся як вперше, І здається, що скоро зима... Я в осінь лечу, наче білий лелека, Не стримую смутку в очах, А дівчина ще стоїть недалеко, З окрайчиком літа в руках. Притулив би окрайчик до серця, І у літо попав золоте, Та чи власниця цього окрайця, Зачекає, чи просто піде?..