Вже сонце низенько сідає надвечір, Ховає проміння пелюстку чарівну, Накинь, мила, ніжний шалик на плечі! Кольору неба парчеву нитку золоту. Як зоря зійде, підемо в зелений гай, Там соловейко про кохання співає пісні, До півночі будемо дивитись у небокрай, Де квітне зорями наша весна - літа молоді. Посидимо у надвечір'я там, під вербою, Вона довгі віти - свої коси - купає в ставку, Там явір на скрипці виграє над водою, І закружляєм, як лебеді кохання, у танку. Вечірнє небо розлилося багрянцем... Подивись, кохана, як сяють зорі ясні... У запашних травах запахло рум'янцем, І на долоні літа згасають серпневі дні... Послухай, як у тиші водиця хлюпоче... Відзеркалює місяця на човнику зоря, Не спиться закоханим, їх серце тріпоче - І тримає у полоні зоряна ніч осяйна!..