Впала перша позолота На покров сумних дерев, Доросли осінні квіти До любові королев, І плоди у дозріванні Досягли до майбуття – Стало в світі всього більше, Лиш поменшало життя. Не пульсує сік у скронях Зачарованих беріз, Йдуть бурхливою ходою В море ріки, повні сліз. День спроквола посміхнеться, Та частіше – невпопад. Всипле смутку повні жмені Нам під ноги листопад. І пройде мороз між нами, І прилипне до спини, Як листок до мокрих вікон Чи сніжинка до стіни. І впадуть в зимову сплячку І думки, і почуття... І не все весна поверне До прекрасного життя.