В те незабутнє волошкове літо В очах цвіли ромашки польові, Кохання розбуялося над світом, Всміхалися хмарини, мов живі. Примхливо-ніжне, сонячне волосся наскрізь пропахло літом-чебрецем, І ми серед пшеничного колосся Були героями шекспірових поем. Життя витало на високім злеті, Цвіли троянди дивні, чарівні, У їхніх пахощах тонула вся планета, А ми згорали в їхньому вогні. В те незабутнє і останнє літо Ми йшли за обрії, в замріяні поля, І ми були одні у білім світі, Й коханням - переповнена земля...