Ні, не троянду - королеву квітів, Що від краси аж загордилась трошки,- Люблю я квітку, наймилішу в світі, Люблю волошку я, просту волошку. Вона не дасться будь-кому у руки, Якщо захоче хтось її зірвати. Так хочу я зривати поцілунки З лиця, яке не можна не кохати. Приспів: Люблю волошку, та не ту, що в полі Так ніжно посміхається очам,- Волошку-дівчину, що за велінням долі Цвіте у серці найдорожчим почуттям. Цвітуть волошки у достиглім житі, Вбираючи усю красу небес. "А як без дівчини-волошки жити?" - Вночі і вдень запитую себе. Волошки скосять разом із житами Або зів'януть, зірвані, в руках. Не знаю, чи з'єднаємось серцями, Та ти цвістимеш у моїх піснях. Приспів.