Осанна, вкраїнська Джокондо, Моно Лізо! Я славлю твій світлий портрет, вроду чарівну. Ти - ясне сонце на землі, вершина Парадізо, І прекрасним слов'янським іменем тебе зову. Ти - нев'януча квітка, Віра, Любов, Надія... Із блакитними очима, янгола крильми, У вишневому саду пахощі цвіт - біла лілея, Безцінний шедевр ікони, Мадонна доброти. Ти на життєвій дорозі - зіронька досвітня, Осяйний промінь світла в нічній пітьмі, Жадана, кохана, любима, юна, молода, літня, Щире любляче серце запалює святкові свічі. О, Діво! Вишукана панно, у вишиванці українко, В честь твою воспівую оду "Алилуя" до вівтаря, Леонардо да Вінчі змалював чарівність жінки - Загадкову усмішку, яка відзеркалює час, її душа. Ця дама насолоджувалась голосом флейти і ліри, Багато раз помирала, пізнала таємницю гробниці, Поринала в глибину морів і виростали дужі крила, Старіша скель та купці із її окраси пили водицю. Ця Лада - золотомна книга, солодка родзинка, Світлий образ сяє серед жіноцтва у Луврі віки, А я оспівую галичанку, бойківчанку Українку, Увінчану золотим колоссям незрівнянної краси!