Ти доводив мені - не буває великого щастя, Ті шляхи, що до нього ведуть - то підступний міраж, А для щастя людина повинна життя своє скласти Із маленьких приємних уламків, неначе вітраж. Ти казав, що для щастя великого світу не треба, А потрібен маленький, де можна сховатись удвох, Та не знаючи горя, дивитись на землю та небо Крізь фарбовані скельця дрібненьких своїх перемог. Приспів: Ти сам збудував поміж мною і світом Вітражне вікно із уламків брехні, Та час настав - я повинна розбити Вітражне вікно, що набридло мені. Вітражне вікно, ти набридло мені! Ти хотів, щоб з великого світу до нашої долі Крізь вітражне вікно не долинула нота сумна, Та ніколи не знала душа ні тривоги ні болю, А тому не навчилась щасливою бути вона. Обираю вітри, обираю світанки негожі, Та дорогу, якою б важкою вона не була, Обираю звичайне життя, хоч воно і не схоже На брехливо спокійні уламки із мертвого скла!