Виряджала мати сина у солдати, Молоду невістку зелений льон жати. | (2) Іди ти, невістко, зелений льон жати, Тільки не вертайся до моєї хати. | (2) Жала льон невістка, жала, не дожала Та й посеред поля тополею стала. | (2) Вже проходить рочок, другий наступає, А на третій рочок козак повертає. | (2) Добрий вечір, мамо, що то за причина, Що на нащім полі росте тополина? | (2) Не питайся, сину, що то за причина, Бери топір в руки, рубай тополину. | (2) Як ударив вперше, вона ся схилила, Як ударив вдруге, та й заговорила. | (2) Не рубай мя, милий, то я - твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина. | (2) Ой, чиє ж то сіно, чиї ж то покоси, Чия то дівчина розпустила коси? | (2) Коси розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила. | (2) Проводжала мати сина у солдати, Молоду невістку в поле жито жати. | (2) Жала вона, жала, жала — не дожала І до сходу сонця тополею стала... | (2) Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати! Де ж моя дружина, що не йде стрічати? | (2) Не питайся, сину, про свою дружину. Бери топір в руки — рубай тополину. | (2) Як ударив вперше — вона й похилилась, Як ударив вдруге — вона й попросилась: | (2) Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина. | (2)