Зустрілися у полі - руку подала, Чорними очима дивно повела. Усміхнулась ніжно на прощання, Зникла у житах... Хусточка майнула, наче білий птах. А я услід пішов покосом Вмілих косарів, хвилею покосів Хмари перебрів, а вона вдалині В'язала росяні снопи, Колоски зривала з кожної копи. З колосків із жита і сплела віночок, І сплела віночок з квітів польових. А сама! Вся сама із себе, Немов та ромашка-квітка, Квітка чарівна... Як ішла додому в житньому вінку, Радо, радо всі вітали дівчину струнку. Лиш у мене билось, билось серце у любові Думав, чорноока знову утече... Утекла б, та в полі вже кругом стерня Утекла б, та серце дівчину спиня. І куди тікати, як зійшлися долі?.. І чого тікати, як зійшлись шляхи?.. Як кохання єднає щастя у житті!