Відгомонів гайок золотолистий Веселим жвавим шелестом берез. І журавлина вже не тужить пісня, Згубилася в далекім небі десь... За ким тужить? Ми - в світі подорожні, Зайшли у дім, побудемо й ідем. Лиш понад ставом журиться за кожним Галявина з пожовклим споришем. Стою один, навкруг рівнина гола, І в небі вже не чую журавля. Думок про юність вже далеку повен, Та за колишнім не журюся я. Не жаль мені років, що марно плинуть, Не жаль найкращих звіданих хвилин. В саду вогонь палає горобини, Але нікого не зігріє він... Не спопеліють горобини грона, Не пропаде від жовтизни трава. Як дерево на землю листя ронить, Роняю я на сторінки слова. І якщо час в непам'ять забере все, Змете, як вітром, до сумних ярів, Скажіть тоді: це золоті берези Відгомоніли листям моїх слів...