Наче в серце вистрілила... Досить, досить!.. Крізь холодну сутінь на лиці Розвели в житті нас різні долі, долі, | Залишивши в пам'яті рубці. | (2) А я без тебе звикнутись не можу, Спогади, спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, Душу ще не вистиглу мою. А я без тебе дихати не можу, Спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу мою. І весільна сукня мов з туману, І фата весільна наче хміль, Тільки, тільки все залишилось обманом Наших сподівань і наших мрій. Тільки все залишилось обманом Наших сподівань і наших мрій. А я без тебе звикнутись не можу, Спогади, спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу мою. А я без тебе дихати не можу, Спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, Душу ще не вистиглу мою. Стали ми байдужими і чужими, Хоч і ходить сумнів по слідах, Може, в душах наших ще не зими, Може, холод в них не осіда?.. Ще не зими, Може, холод в них не осіда?.. А я без тебе звикнутись не можу, Спогади, спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу мою. А я без тебе дихати не можу, Спогади заснути не дають, І наче грози свіжістю тривожать Душу ще не вистиглу, душу ще не вистиглу, Душу ще не вистиглу мою і твою... Мою і твою...