Жила була на світі вереда, Вона була капризна і сумна, Так часто вона плакала, Чого? - Сама не знала. Тому і вередою її всі називали! Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, Вереда на світі жила! Вона усе губила, а потім все шукала, А як не знаходила, то плакала-ридала, І з вередою ніхто не хотів дружив, Бо як же ж було важко її розвеселити! Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, Вереда на світі жила! Коли вона гуляла, як гралася, чи їла, Могла собі заплакати завжди коли хотіла Усі свої капризи уміла пояснити Багато в мене сліз нема їх де подіти. Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, Вереда на світі жила! Колись із вередою сталася пригода: Образились на неї сонце і погода, Небо стало плакати, поховались люди, Мокро і незатишно, сумно стало всюди. Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, Вереда на світі жила! От біда! Серед нас вереда! Навіщо стільки сліз проливати марно, Бути вередою дуже не гарно! Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, | Ну де ж тут вереда? | Серед нас її вже нема! | (2) Її вже нема!