Як пахне степ! – і гірко і медово, Лежить в обіймах дивної краси. Мої надії – зорі світанкові Упали в трави краплями роси. Приспів: Середина літа... В васильковій повені, Сонцем-медом поєні, ген степи пливуть. Ой, тієї повені твої очі повні, Та чомусь не можу – ох! - я в них потонуть... Не в храм - у степ прийду я на світанні. Навкруг все спить в солодкім добрім сні. П'янить чебрець хмільним вином кохання, І думка лине в незабутні дні. Приспів. Пірнаю в повінь і купаюсь в квітах, Пливу крізь всі печалі і жалі. Спішу, щасливий, щоб тебе зігріти У цім куточку рідної землі. Приспів: Середина літа... В васильковій повені, Сонцем-медом поєні, ген степи пливуть. Ой, тієї повені твої очі повні, Та чомусь не можу – ох! - я в них потонуть... Спалахнули роси над пшеничним колосом, Перепілка злякано з-попід ніг зліта. Що ж то покотилося прудким синім колесом? Невже мої зоряні молоді літа?..