Під ногами жовте листя, прискорюючи шаг, Шукаю серед нього гіркий кохання смак, Та серцю не накажеш, я пам'ятаю те, Як ти пройшов крізь мене та не помітив мене. Я між будівель міста блукаю, ніби вік, У осінь не сховала душі своєї крик, Осінній ніжний холод нагадував мені Про те, що дуже мало жила, мов уві сні. І в темряві в ночі вже не зімкнути очей, Не зрозуміти себе, не порахувати ночей, Де ми з тобою вдвох та день на землю прийде - Ти з іншою ідеш та не помічаєш мене. Як шкода, ти не помічаєш мене... Як шкода, ти не помічаєш мене... Минали дні і згодом прийшла та сама мить, Та нам було так складно усе, що є, змінить. Ми серед листя зустрілися без слів, Я обіймала, а ти тремтів. Приспів. Як шкода, не помічаєш мене! Як шкода! Як шкода, ти не помічаєш мене... Як шкода, ти не помічаєш мене...